Повернення внеску та вартості дозволу: що відкриває справа «Підмихайле» для інвесторів

Іноді найважливіші новини для інвестиційного клімату країни ховаються не в економічних форумах, а в тридцятисторінкових постановах Касаційного господарського суду. Саме така постанова з’явилась 12 червня 2025 року у справі №910/9868/24, і вона значно змінила правила гри для всього ринку надрокористування в Україні. Ми вже писали про ділянку «Підмихайле» Калуського родовища як приклад того, що чекає на необачного інвестора при купівлі спецдозволу. Тоді мова йшла про економічні наслідки, зокрема, про те, як з 23,59 га, виставлених на аукціон, реально придатними для видобутку виявилися лише 27% площі та 31% запасів корисної копалини. Сьогодні йдеться про юридичний прецедент: Верховний Суд остаточно підтвердив, що держава відповідає за недостовірну інформацію в аукціонних документах і платить за це грошима з бюджету.

Що сталося насправді

Історія простіша й водночас гірша, ніж здається на перший погляд. 28 грудня 2023 року в системі Прозорро.Продажі було опубліковано оголошення про аукціон з продажу спецдозволу на ділянку «Підмихайле» Калуського родовища. Йдеться про піщано-гравійні породи строком користування на 20 років.

ТОВ «Меш Інвест» взяло участь в аукціоні та сплатило гарантійний внесок у розмірі 1 000 000 грн. За результатами торгів 17 січня 2024 року переможцем спочатку визнали іншу компанію, яку згодом дискваліфікували і автоматично переможцем стало ТОВ «Меш Інвест».

І ось тут починається найцікавіше. Готуючись до укладення договору в ТОВ «Меш Інвест» виявили, що Держгеонадра надала в оголошенні про аукціон недостовірну інформацію про лот.

Що саме виявилось:

> В оголошенні було вказано, що ділянка знаходиться на землях запасу Підмихайлівської сільської ради. Але ця рада була ліквідована ще 9 серпня 2018 року, тобто за п’ять років до проведення аукціону. Реальна ділянка охоплювала також територію Калуської міської ради.

> Держгеонадра не вказала в аукціонній документації про наявність обмеження у використанні 100-метрової водоохоронної смуги вздовж річки Лімниця. За результатами топографо-геодезичного плану зона природного заказника склала орієнтовно 40% від загальної площі ділянки.

> У межах ділянки виявились території приватної власності фізичних осіб, де видобувати пісок та гравій заборонено. Окрім того, в межах ділянки розташовані приватні садиби.

Тобто державний орган продав на аукціоні право, яке об’єктивно неможливо реалізувати у заявленому обсязі.

Виявивши ці невідповідності, ТОВ «Меш Інвест» відмовилося укладати договір на озвучених умовах і вимагало повернення сплаченого гарантійного внеску. Держгеонадра відмовилась визнавати претензії, і компанії не залишилось іншого шляху, крім звернення до суду. Справа пройшла всі три інстанції, і фінальну крапку поставив Верховний Суд. 

Що сказав Верховний Суд

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, позов було задоволено повністю: аукціон визнано недійсним, а гарантійний внесок у розмірі 1 000 000 грн стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Меш Інвест».

Держгеонадра звернулася з касаційною скаргою, наполягаючи на скасуванні цих рішень. Але 12 червня 2025 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій без змін. Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.

Ключовий правовий висновок, на якому варто зупинитись детальніше: складовою майнового права є орієнтовна оцінка фактичного обсягу запасів корисної копалини, що виражається в орієнтовній кількості, яку можна видобути в межах реалізації дозволу. Якщо на більшій частині площі не може бути здійснена передбачувана діяльність, то відповідно вартість такого майнового права, фактичний обсяг запасів та можливість його реалізації не відповідає заявленій.

Іншими словами, суд прямо визнав: спецдозвіл, який держава продає інвестору, це не просто папірець з печаткою, а майнове право, вартість якого безпосередньо залежить від обсягу запасів, що можуть бути видобуті. І якщо держава продає право, зміст якого фактично не відповідає заявленому, то це підстава для визнання угоди недійсною.

Чому це найважливіше рішення для ринку за останній час

До цього моменту типова реакція на подібні ситуації в галузі була такою: «купив – твій ризик, читай документи уважніше». Тепер є остаточна позиція найвищої судової інстанції, яка змінює баланс відповідальності.

Суди обгрунтовано встановили, що відповідач здійснив продаж спеціального дозволу на користування надрами відносно об’єкта, до якого входять земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, тобто право розпорядження якими у відповідача відсутнє, а також без доведення до відома учасників аукціону, що значна частина об’єкта має встановлену нормативно-правовими актами заборону щодо її користування.

Це означає: Держгеонадра як організатор аукціону несе персональну юридичну відповідальність за достовірність інформації, яку вона публікує в лоті. Не консультант, не юрист переможця, не сам переможець, який мав би «краще перевірити» — а саме державний орган, який формує умови аукціону.

Окремо Суд звернув увагу на принциповий правовий механізм повернення коштів: положення про безпідставне збереження майна застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Це означає, що бюджет повертає гарантійний внесок не через «вину» якоїсь конкретної посадової особи, а просто через факт визнання аукціону недійсним.

Що це означає практично для галузі

По-перше – фінансові ризики для держбюджету тепер реальні й прецедентно підтверджені. Якщо раніше можна було сумніватись, чи стягне суд гарантійний внесок з бюджету за недостовірну аукціонну документацію, тепер маємо остаточну позицію ВС: стягне.

По-друге, і це найважливіше для майбутнього, – логічним наступним кроком стає питання про відшкодування не лише гарантійного внеску, а й вартості самого спецдозволу, а в перспективі й упущеної вигоди та прямих збитків інвестора, який встиг розпочати проєктування, замовити геологічні дослідження чи укласти супутні договори, перш ніж виявив реальний стан ділянки.

По-третє – це прямий сигнал для Держгеонадра: пакет аукціонної документації має формуватися з реальною перевіркою накладень на природно-заповідний фонд, приватну власність, водоохоронні смуги та актуальність адміністративно-територіального устрою. Бо тепер кожна така помилка має ціну, і ця ціна підтверджена судовою практикою.

Підводні камені, які досі залишаються невидимими

У нашому попередньому матеріалі ми вже зазначали головну системну проблему: контури родовищ, які Держгеонадра виставляє на аукціон, часто визначені ще за оцінками 70-80-х років минулого століття, коли екологічний аспект просто не враховувався при підрахунку запасів. Випадок «Підмихайле» – це не виняток, це часто системна закономірність.

Жодної з тих обставин, які зрештою стали підставою для визнання аукціону недійсним, тобто ні ліквідації сільської ради, ні наявності заказника на 40% площі, ні приватних земельних ділянок усередині контуру, інвестор не міг побачити ні на майданчику аукціону Прозорро.Продажі, ні в Інвестиційному атласі надрокористувача на сайті Держгеонадра. Ця інформація розкривається лише через власне передпроєктне дослідження – топографо-геодезичну зйомку, перевірку Державного земельного кадастру, аналіз меж природно-заповідного фонду.

Тепер у інвестора є додатковий аргумент: якщо держава не розкрила ці обставини самостійно, і інвестор зміг це довести в суді – є реальний шанс повернути вкладені кошти. 

Але більш правильна стратегія – взагалі не доводити справу до суду, а провести належний передпроєктний моніторинг ще до участі в аукціоні.

Висновок

Рішення Верховного Суду у справі №910/9868/24 не є просто перемогою одного інвестора в одному судовому спорі. Це сигнал усьому ринку: відповідальність за достовірність аукціонної документації лежить на державному органі, а не лише на покупцеві. І водночас це нагадування про те, що ціна спецдозволу на аукціоні, то лише початкова інвестиція. Реальна вартість входу в проєкт формується після ретельної юридичної та геологічної перевірки активу – перевірки, яку держава за вас не зробить.

Для тих, хто інвестує в надрокористування, висновок простий: довіряти документації аукціону – це ризик. Перевіряти її самостійно до участі в торгах – це розумна інвестиція, яка тепер має ще й судовий захист. 

Команда Геологічної інвестиційної групи проводить передпроєктний моніторинг ділянок надр саме для того, щоб інвестор отримав повну картину ще до участі в аукціоні,  а не після перемоги в торгах, як це сталося з «Меш Інвест».

Наш аналіз включає перевірку накладень на природно-заповідний фонд та водоохоронні смуги, актуальність адміністративно-територіального устрою ділянки, наявність приватних земельних ділянок у межах контуру родовища, реальний обсяг запасів, доступних для законного видобутку, та інші екологічні й інфраструктурні обмеження, які Держгеонадра не зобов’язана розкривати в аукціонній документації.

Справа «Підмихайле» довела: судовий захист можливий, але це довгий і ресурсний шлях – рік і сім місяців від моменту участі в аукціоні до остаточного рішення Верховного Суду. Передпроєктний моніторинг коштує суттєво менше і займає значно менше часу, ніж судовий процес про визнання аукціону недійсним. Це інвестиція, яка повністю убезпечує від ризику, а не намагається компенсувати його постфактум.